Ви бували у Львові? Бачили будинки, загадкові і таємничі, монументальні і затишні, пишні і вишукані? Вони схожі на казкових істот, що стережуть своїх мешканців і бережуть пам’ять своїх засновників. Вулиці і будинки Львова одухотворені історією, розмаїттям мов і народів, що проклали і побудували їх. Це маленькі світи з минувшини: зробиш крок – і скрипуча брама розкриє свої обійми, дихне незнаними пахощами, що всмокталися камінням і деревом будівлі; глянеш вгору – і тобі усміхнуться барвисті вітражі, а на мережані балкони вийдуть напівпрозорі панянки в пишних старовинних сукнях.
Тож не дивуйтеся, що саме у Львові вже другий рік поспіль проходить міжнародний благодійний фестиваль дитячої, юнацької та молодіжної творчості з відповідною назвою: “KAZKOVYY KARNAVAL”. Президент фестивалю і за сумісництвом головний чарівник п. Андрій Сендецький запевнив, що якраз неповторність Львова підказала і назву, і концепцію фестивалю.
Карнавал (від латан. came vale – «прощавай, м’ясо») – свято, розповсюджене в католицьких країнах (згадайте Венеційський, Бразильський, Кьольнський карнавали), зазвичай проходить напередодні Великого посту. І в нас, у Львові, фестиваль не став винятком з цього правила. 6-8 березня відбувалися конкурси у трьох номінаціях: образотворче мистецтво, театральне мистецтво і карнавальний костюм. А 9 березня карнавальне дійство завершилося урочистим закриттям і нагородженням лауреатів у розкішній будівлі львівського Будинку вчених.
Гостей приїхало чимало: театр «Ехо» з Білорусії, театр «Garderoba» і театр танцю «Test» з Польщі, Мала академія мистецтв Підбузької спеціалізованої школи-інтернату (викл. Любомир Загайський), Рогатинська дитяча студія образотворчого мистецтва (викл. Олег Бойкевич), Дрогобицька дитяча художня школа (викл. Олеся Сікора). Львів представляла мистецька студія «Спірограф» (викл. Олег Болюк, Світлана Саливончик, Андрій Сендецький), що працює в кількох напрямках: образотворче мистецтво, театральне мистецтво, міжнародний етикет, хореографія, іноземні мови.
Мене запросили попрацювати в журі конкурсу «Образотворче мистецтво». Без вагань погодилась, бо ж так хочеться, щоб культурний простір в Україні не звужувався до телерепортажів з гламурних вечірок та до бундючних розмов чиновників і «метрів» про кризовий стан культури.
У великій просторій залі Палацу мистецтв зібралося 38 дітей віком від 7 до 16 років. На стінах – роботи учасників фестивалю, виставка малюнків, присвячена казці.
«Всі дива відбуваються тільки в дитинстві»,- пригадалися слова польського письменника Владислава Гжегорчика. А що дивує, що приваблює наших дітей? Малюнки вразили передусім повною відсутністю модних образів суперменів, кіборгів, монстрів, трансформерів. Невже наші діти не піддалися гіпнозу блокбастерів і комп’ютерних ігор? Вирішила запитати викладача і художницю Дрогобицької дитячої художньої школи Олесю Сікору.
– Наші діти, маленькі художники, прекрасно знають і популярні ігри, і сучасні мультики, але вони дуже люблять малювати і швидше візьмуться за пензель, ніж за «мишку». А для нас головне – акцентувати увагу дитини на красі, на цікавинках у звичайних речах. Не можна робити блуди, тобто малювати те, що не бачив, не відчував, не спостерігав, не полюбив.
Ось з чого починається Батьківщина! З доброго вчителя, з любові до праці, розуміння простих і рідних речей.
На столику журі стояла біла пластакова ночовка. В ній буяли, ніби на очах росли, пагони жита, серед яких світилися білосніжні видовжені перлини підсніжників. Подумалося: «Як би вберегти цю ніжну красу від підміни половою гріха…» Встромила у вогку землю кілька пензлів – раптом зацвітуть казковими квітками. Де ж сподіватися дива, як не на таких фестивалях…
Наймолодших учасників привіз до Львова з міста Рогатина, що на Івано-Франківщині, Олег Бойкевич, сивоусий бойківчанин, вихователь і наставник обдарованої малечі, збирач легенд і бувальщин рідного краю.
Дрібонькими пальчиками тримаючи олівці й пензлі, діти несамовито працювали над завданням, у цьому декому допомагали і носик, і кінчик язика. Зворушлива картинка!
Тема конкурсу досить вільна: «Жили-були…» У цих двох вічних словах зосереджені, напевно, всі казки звідусюди, – колосальний простір для фантазії. Техніка виконання була запропонована на вибір. Тобто діти не мали обмежень ні в засобах втілення своїх ідей, ні у виборі улюблених казок і героїв. Тому трошки здивувало, що літературний діапазон малюнків практично обмежився українськими казками, легендами та переказами.
За 6 годин у перший і другий дні конкурсу діти повинні були намалювати свої композиції. Не всі впоралися із завданням, тільки 27 учасників встигли завершити роботу вчасно.
Оцінювало працю дітей журі, до складу якого ввійшли: Славомір Коженьовський художник-реставратор з м. Кракова (Польща), Володимир Стецула – живописець, член Національної спілки художників України, Роман Яців – кандидат мистецтвознавства, проректор Львівської Академії мистецтв, і я.
Всі ми, дорослі, що багато років присвятили малюванню, довгенько міркували, кого назвати найкращими, бо завершені робота, всі 27 малюнків, були зроблені з любов’ю, настроєм, як люблять говорити художники, «смачно». Недарма кажуть, що всі діти талановиті. Кожна дитина – художник. Проблема в тому, як залишитися художником, коли дитинство закінчиться. Зрештою згоди дійшли. 6 робіт було визнано найкращими (у 2 вікових категоріях: 7—13 років і 14-17 років).
9 березня, у неділю, відбулися урочистості. Біла ночовка з підсніжниками і зеленим хутром жита перебралася до актової зали Будинку вчених. Але сталося диво: з-поміж зелених пагонів вже злітали білі стрімкі лелеки, а знизу виглядали з-за стеблинок жовті веселі курчатка. Це нічого, що паперові,- вони були по-справжньому казковими.
Дітей нагороджували дипломами, грамотами, солодощами, подарунками і кольоровими скляними кульками на згадку. І зала, здавалося, світилася від щасливих дитячих облич, усмішок, блискучих очей.
І муляло одне: чому жоден із львівських можновладців не спромігся завітати на це свято?…
У номінації «Театральне мистецтво», змагалися 10 колективів. Докладно розповісти про них не вдасться – це матеріал для великої ґрунтовної статті, бо, приміром, тільки про театральну студію «Світанок» з м. Червонограда, що працює на базі реабілітаційного центру для дітей з особливими потребами (керівник п. Марія Пташник), можна говорити з захватом і повагою не одну годину. Тому обмежуся переліком учасників фестивалю: театр-студія «Маска», театр тіней «Картинка», театр «Garde-roba», театр-студія «Чарівна скринька», театри «Ехо», «Спірограф», театральний колектив «Мандрівники», творче театральне об’єднання «Пошук у сутінках», театр танцю «Test».
Узята участь у роботі журі в цій номінації приїхала з Варшави п. Барбара Борис-Дамєнська, директор Варшавського театру «Сирена», сенатор Польського сейму і заступник голови комісії з питань культури в Європарламенті. Разом з нею працювали: п. Володимир Богатирьов, завідувач кафедри театральної режисури Рівненського Державного гуманітарного університету; п. Наталя Руденко-Краєвська, викладач сценографії Львівської академії мистецтв; п. Олег Новохацький, режисер і директор театру естрадної мініатюри «Люди і ляльки».
До речі, всі гості були розміщені в готелі «Відень», у самісінькому центрі міста Лева, і їх, гостей-учасників, могло б бути більше, якби…
Під Бориславом є сиротинець на 30 дітей. Організатори запросили їх на фестиваль, були готові розселити і годувати, але жодна транспортна компанія не зголосилася виділити автобус на перевезення дітей до Львова. Отже, знову виникають зовсім не дитячі питання про спонсорство, меценатство тощо. Зрештою, як і завжди, коли у нас відбуваються культурні заходи.
Вже 5 років розвивається проект «Культурно-мистецькі студії в Україні», що є невід’ємною частиною програми «Високий рівень культури в європейському місті». Опікується цим проектом Львівський обласний благодійний фонд «Торба» (www.torba.lviv.ua). У цій програмі беруть участь і Варшава, і Краків, і Дюсельдорф, і Нью-Кастел. Львів не пасе задніх; цьогорічний фестиваль – безперечний доказ. Але завдяки кому?
Є така містична думка, що 36 праведників рятують світ. І в мене склалося враження, що культуру України рятують ентузіасти. Так кортить назвати їхні імена: Олег Болюк, Світлана Саливончик, Андрій Сендецький!
Зважте: проект відбувається і розвивається без найменшої державної підтримки, та й спонсорів знайти нелегко. Наприклад, компанія «Нафтогаз» відверто заявила, що дітям не допомагає і благодійництвом не займається. Жоден банк не відгукнувся на прохання організаторів допомогти коштами, відповідь у всіх однакова: «Під заходи гроші не закладені», хоча організатори, як і належить, за чотири місяці до початку фестивалю оббивали пороги найрізноманітніших фірм і підприємств. На щастя, світ не без добрих людей. Цього року відгукнулися і допомогли влаштувати свято дітям мережа ресторанів «Пузата хата», молочна компанія «Галичина», готель «Відень», «Євроготель»
Поліграфічні витрати, оренду Будинку вчених оплатив з власної кишені Андрій Сендецький (до слова, не олігарх і не багатій). Подарунки, солодощі, оренду театру забезпечив благодійний фонд «Торба».
Чомусь у нашому житті солодкого не буває без гіркоти, світлого без темних плям, радості без сліз.
На моєму робочому столі лежить білий паперовий лелека з яскравим червоним дзьобом, хтось підклав тихенько його в мої папери під час урочистостей. Не знаю хто… Може, сам прилетів? Він білий і чистий, але такий вразливий і беззахисний, як діти. Розкажи людям, любий лелеко, про маленьких художників, які не малюють монстрів та вампірів і щиро вірять у доброту і любов.
Вікторія Ковальчук
«ВЕСЕЛКА» березень 2008 р.